Балада Думок
Я люблю схід сонця і захід,
Я люблю зранку Кєшу годувать,
Я люблю в школу йти,
Складати ранець,
Я люблю алгебру писать,
Я люблю на світовій літературі
Книжки читать і пізнавати світ,
Я люблю все, захоплююсь усім.
Я люблю музику і ноти голосні,
Я люблю гами Фа і Сі,
Я люблю класику і диско,
Я люблю Фреді Меркюрі і Таю Повалій,
Я люблю Моцарта, Бетховена і Баха,
Я люблю все, захоплююсь усім.
Я люблю літо, сонце і воду,
Я люблю квіти, троянду запашну,
Я люблю поле, луг і золотистий лан,
Я люблю бджілку, вічну трудівницю,
Я люблю все, що оточує мене,
Я люблю запах весняного цвіту,
Я люблю все, захоплююсь усім!
Хоку
Останній жовтий і великий
навколо клена.
2. Літній день.
Чути, як вітерець
колише трави
3. Білий сніг
покрив землю.
Тільки сліди собак видно.
4.Високо в небі
каркають ворони.
Буде дощ.
5.Пробуджується природа.
Підсніжники нагадують нам
Прийшла весна.
Бубенко Марта
Хоку
1.Чай у чашці-
Зміст у формі.
Гармонія життя.
2.Ліхтарі-
Неначе ікринки
В океані нічного неба.
3.Під дощем по проспекту іду.
Їжачки зелених каштанів
У калюжнім купаються небі.
4.Озивається до мене
З перламутрового неба
Журавлиний спів.
5.До моєї кімнати
Залетіла пушинка з тополі-
Мабуть, хоче мене привітати!
Якубівський Андрій
Поезія кохання
Здається, що на світі не існує людини, якій би була байдужою тема кохання. Може, це і є те найблагородніше почуття, яке робить людину людиною.
Кохання робить нас добрими і лагідними, чуйними і чистими. Читаєш книгу, дивишся фільм - скрізь кохання. Здається, що саме воно є рушієм життя, бо всі безумства і всі благородні пориви звершуються людиною в пориві кохання.
А скільки написано про це велике почуття художниками слова, скільки зображено майстрами поезії! Кожний митець намагається увінчати своє кохання. І, мабуть, це правильно. Невідомо, чи існував би без кохання рід людський. Напевне, що ні. Людство перетворилося б на купу бездушних істот, не здатних на сильні почуття.
Якщо проаналізувати розвиток мистецтва, то можна переконатися, що кожного митця надихало кохання. Згадаймо, Данте і Петрарка, Міцкевич і Пушкін, Шевченко і Грабовський, увінчили своє кохання величними творіннями. Ромео і Джульєтта, Трістан та Ізольда, Майстер і Маргарита...
Іноді замислюєшся над тим, чи здатне наше покоління на високі почуття. Я впевнена, що кожна моя ровесниця мріє про велике кохання. Іноді ці мрії маскуються байдужістю, але я переконана, що вони є. Тільки останнім часом важко знайти хлопця, який би чемно ставився до дівчат. Взяти хоча б наш клас. Більшість із нас навчається разом із першого класу. Може, наші хлопці звикли до нас і дивляться на однокласниць як на щось звичне і непотрібне? Інакше я не можу пояснити лайливих та брутальних слів, вживаних на нашу адресу. А так іноді хочеться уваги і теплоти, адже це останній рік нашого шкільного навчання! Принаймні, у мене з'явилися сумніви, чи зустріну я того єдиного, про якого мрію серед своїх однолітків.
Бубенко Мар'яна
Хоку
1.Сільська дорога.
Машина проїде-
Гуркіт пролунає.
2.Під інеєм важким
Схилився ясен.
Середина зими.
3.Повсюди чутно запахи весни
І тут в долині,
І там на горі.
4.Тихо в кімнаті.
Чутно як раму у вікні
Гризе хробак.
5.На гілці клена
Кряче ворон.
Осінь надворі.
6.Стоять берези голі
У задумі своїй.
Вже зима настає.
7.Пташка маленька летить
Соломку у дзьобі несе.
Мостить гніздо.
Гнойський Богдан
Хоку
1. Сонячний день.
Тільки дятел стукає.
Полуденний відпочинок.
2.Соловей співає
Прикмету сповіщає.
Глибока осінь.
3.Вітер осінній дме.
Сонце сховалося за горою.
Пожовтіла вже трава.
4.Метелик літає,
Своє щастя шукає.
Зупинилась мить.
5.На висохле дерево,
Падає білий сніг.
Прийшло прозріння.
Дмитрук Вадим
Пісня про себе
Я маленька піщинка у цьому світі,
І намагаюсь внести своє щось прекрасне для цього
великого і неосяжного Всесвіту.
Але я розумію, що є щось таке, прекрасне, величне, яке
приваблює мене до життя.
Я живу на планеті Земля, яка у вселеній є маленька і гарна
планета.
Моє майбутнє, думки, переживання,
і все те, що мене оточує,
Надихає мене написати пісню про себе.
Вся людська метушня світу,
І віддалення від поезії і мистецтва
Опускаючи маленький світлячок у безодню.
Я йду із усіма людьми вперед,
але чи ці люди задумувались куди вони йдуть і чого хочуть.
Зараз у моєму віці я починаю розуміти життя в якому існує
добро і зло.
Моє життя-це великий, безмежний, прекрасний лан, по
якому мені треба пройти, не схиливши голову.
Коли я пройду ще кілька кроків свого життя,
Я можу дописати пісню про себе.
Гадомський Павло
З"явився тут:
на грішній матінці-землі
Простий, обідраний
з іскринкою в очах.
На крилах ти приніс
обідранцям землі:
Любов, Надію, Віру.
Прийшов та не знайшов
До чого довго йшов.
Що нам до тебе?
Погрузли ми в буденному житті,
в турботах і гризотах,
Забули для чого прийшли,
А, може, себе ще не віднайшли.
Чи, може, пустіють витоки
духовної криниці?
Чи може, янголе, скажи:
стаємо ниці.
З полегшенням зітхаєм,
коли найдорожче втрачаєм.
Радієм, кохаєм, торгуєм собою, тобою
І лиш ціну набиваєм.
Як жаль, що це побачив Ти -
Мій милий Янголе - прости
благаєм ми.
На землю до людей верни,
гармонію життю її ти поверни
Нехай повернеться лицем
до Бога у пітьмі
і крила розпростає,
і душу незбагнену у Всесвіті спіймає.
* * *
Збудую храм
Збудую для Христа
віддам йому життя.
Збудую в серці із добра
Із ласки Бога і Отця.
Збудую храм...
Збудую храм
Тобі мій Отче
За все, що посилаєш
в даний час,
Тобі збудую храм...
Тобі збудую храм:
за мирний час,
за батька й неньку,
за сина й доню,
за тебе Україно,
будую храм.
Будую у душі,
Будую і плекаю,
Щоб стіни всі були міцні,
Щоб ще жила надія
і віра не вмирала,
Щоб смерть нас нездолала,
Щоб ми стояли до кінця
І наша рідна Україна процвітала.
Міщук Уляна
І С Т И Н А
На стіні у мене
годиник висить:
Тік-так-тік...як потік.
Для розмови день,
для спочинку ніч.
Золотих пісень
про людське життя
не змовкає річ.
Для роботи - вік,
Для гуляння - мить,
Кожен чоловік,
Мов крильми шумить.
Де ті крила брать,
Щоб той вік літать?
Може, краще спати
І чогось чекати.
Може, Хтось прийде
Під крило візьме ?
Так життя пройде...
Скинув той годинник,
Хай в кутку лежить.
Хай з життя людського
Не краде він мить.
Хай ніхто не знає
Скільки жити має
Хай встає, літає
Крила обпікає,
Корінь свій не губить
Не ламає цвіт.
Хай встає. шукає
Голубого дня "голубиний світ"
Там зерно життя.
ЛАЦ ІГОР
Ч о м у ч к а
Плач неба - дощ...
Чому? Не знаю.
Але приємно так буває
Гуляти в дощ, дивитися у небо.
Чому? Не знаю знов!
Але так хороше буває,
Коли травинка оживає,
Птахи співають,
І ти ідеш, гуляєш парком,
Вбираєш всю земну красу
І посмішку даруєш перехожим!
Чому?
Тому що люди - часточка природи,
Вони дарують радість і тепло,
Але і біль дарують теж,
Як би це прикро не було.
Чому?
Тому що люди, як і небо,
Сьогодні добре їм,
А завтра - сум в очах,
І небо все в сльозах.
Чому?
Тому що небо теж все розуміє,
Сміється з нами, плаче з нами теж,
Дарує радість, посмішку і біль,
Дарує сонце, хмари і веселку.
Чому?
Питання це важке й незрозуміле,
І відповідь на кожне не знайдеш.
Чому? Тому що так ми захотіли.
Чому? Щоб відповідям не було меж!
Іванчук Юлія
"Справжній скарб"
В одному королівстві жив собі бідний чоловік. Єдиним його багатством була розумна донька , а єдиним його заробітком був хмиз, який він збирав у лісі і продавав.
Сталося так, що чоловік занеміг, тому по хмиз змушена була піти донька. Довго збирала дівчина, спітніла вся та сіла відпочити. Раптом бачить, що виблискує щось недалеко. Підійшла ближче і сахнулася від здивування, бо побачила надзвичайної краси золоту скриню, прикрашену коштовним камінням. Відкрила тривожно і захоплено вигукнула:"Який скарб!". Та всередині вже не було ні золота, ні прекрас, ні дорогоцінних каменів...Лиш згорнуті сувої, багато сувоїв...На них були написані прислів"я, приказки, мудрі поради.
Щодня дівчина ходила до чарівної скрині у лісі. І захоплено читала, і ставала все дорослішою, все розумнішою.
Батько і не здогадувався, де здобуває такі знання його дитина, і вирішив одного разу прослідкувати за нею. По дорозі до лісу на нього напали злі собаки короля. Рятуючись, він прибіг до королівських слуг, які відразу відвели його до володаря. Король був грізним і жорстоким,але відпустив небогу з умовою, що той принесе йому найцінніший у світі скарб.
Донька бачила, що сумує батько кожен день все більше і більше, тому вирішила віддати, на її думку, що у неї є. Розповіла все батькові. Він зрадів, але не вважав, що знахідка доньки є такою цінністю.
Король прийняв подарунок та з цікавістю зазирнув всередину. Для володаря, який мав все, ця скриня не була скарбом, але з часом він зрозумів, що в ній - найцінніше.
Сталася така історія. Одного разу король з сусіднього королівства пригрозив війною, якщо той не віддасть найбільші скарби королівства. Король віддав усе, що в нього було, тільки залишив скриню з сувоями, яку приніс йому чоловік. Залишився наш володар з ніщим. З відчаєм ще раз заглянув туди і прочитав:"В саду пшениця не росте", і пішов у гори, де знайшов багато золота і дорогоцінностей.Трішки поповнив королівську скарбницю, але цього було недостатньо. Потім пригадав прочитане прислів'я "Дружні сороки орла заклюють", покликав із собою своїх вірних слуг. Ще більше було знайдено золота. Пригадав ще одну мудрість: "На потоптаній землі пшениця не росте, і вирішив піти в ті місця, де ще не ступала людська нога. Скарбницю заповнили, королівство знову стало могутнім, і ніхто вже на нього не зазіхав.
Король щедро обдарував бідного чоловіка, а його доньку взяв собі за дружину, адже саме вона подарувала йому один з найбільших скарбів.
Ільницька Вікторія
Суперечки Сонця і Хмаринки
Пихатою та хитрою стала Хмаринка. Багато краси та чудес не бачила, та з усіма сперечалась. Летіла вона за допомогою Вітру, та сперечалась з ним, хто швидше летить. Хитра вона знала, що з якою б швидкістю Вітер не летів, все одно зачепить її і понесе з такою ж.
Все це бачило Сонце. Сонце було радісним, мудрим оком поглянуло та посміхнулося. Хмаринку розізлило це. Вона підпливла до Сонечка ближче та стала сперечатися:
-А я бачила більше чудес і красивих краєвидів!
-Ні, Хмаринко, я,- відповіло Сонце. Кожної доби Земля сама обертається, показуючи мені чудеса.
-Ні, я!
-Тоді ще раз оглянемо Землю, її красу і багатства, і про все розкажемо Вітрові. Він нас розсудить. А тепер розійдемося в різні боки,-сказало Сонечко.
Хмаринка повільно попливла на захід, а Сонце чекало поки Земля обернеться на схід.
На заході Хмаринку підхопив Вітер і поніс так швидко, що вона не встигла нічого розглянути. Сонечко бачило найкраще, що є на землі: озера, моря, океани, красиві ліси, пустелі сумні, міста чарівні й села...
Сонечко перемогло у суперечці цій. Звичайно, інакше й бути не могло.
Після цього випадку Хмаринка стала дружелюбною та вихованою.
Інколи вони зустрічаються, і Хмаринка при розмові губить своє намисто, яке в народі називають дощем.
Ільницька Вікторія
А Н Г Е Л
З"явився тут:
на грішній матінці-землі
Простий, обідраний
з іскринкою в очах.
На крилах ти приніс
обідранцям землі:
Любов, Надію, Віру.
Прийшов та не знайшов
До чого довго йшов.
Що нам до тебе?
Погрузли ми в буденному житті,
в турботах і гризотах,
Забули для чого прийшли,
А, може, себе ще не віднайшли.
Чи, може, пустіють витоки
духовної криниці?
Чи може, янголе, скажи:
стаємо ниці.
З полегшенням зітхаєм,
коли найдорожче втрачаєм.
Радієм, кохаєм, торгуєм собою, тобою
І лиш ціну набиваєм.
Як жаль, що це побачив Ти -
Мій милий Янголе - прости
благаєм ми.
На землю до людей верни,
гармонію життю її ти поверни
Нехай повернеться лицем
до Бога у пітьмі
і крила розпростає,
і душу незбагнену у Всесвіті спіймає.
* * *
Збудую храм
Збудую для Христа
віддам йому життя.
Збудую в серці із добра
Із ласки Бога і Отця.
Збудую храм...
Збудую храм
Тобі мій Отче
За все, що посилаєш
в даний час,
Тобі збудую храм...
Тобі збудую храм:
за мирний час,
за батька й неньку,
за сина й доню,
за тебе Україно,
будую храм.
Будую у душі,
Будую і плекаю,
Щоб стіни всі були міцні,
Щоб ще жила надія
і віра не вмирала,
Щоб смерть нас нездолала,
Щоб ми стояли до кінця
І наша рідна Україна процвітала.
Міщук Уляна
І С Т И Н А
На стіні у мене
годиник висить:
Тік-так-тік...як потік.
Для розмови день,
для спочинку ніч.
Золотих пісень
про людське життя
не змовкає річ.
Для роботи - вік,
Для гуляння - мить,
Кожен чоловік,
Мов крильми шумить.
Де ті крила брать,
Щоб той вік літать?
Може, краще спати
І чогось чекати.
Може, Хтось прийде
Під крило візьме ?
Так життя пройде...
Скинув той годинник,
Хай в кутку лежить.
Хай з життя людського
Не краде він мить.
Хай ніхто не знає
Скільки жити має
Хай встає, літає
Крила обпікає,
Корінь свій не губить
Не ламає цвіт.
Хай встає. шукає
Голубого дня "голубиний світ"
Там зерно життя.
ЛАЦ ІГОР
Ч о м у ч к а
Плач неба - дощ...
Чому? Не знаю.
Але приємно так буває
Гуляти в дощ, дивитися у небо.
Чому? Не знаю знов!
Але так хороше буває,
Коли травинка оживає,
Птахи співають,
І ти ідеш, гуляєш парком,
Вбираєш всю земну красу
І посмішку даруєш перехожим!
Чому?
Тому що люди - часточка природи,
Вони дарують радість і тепло,
Але і біль дарують теж,
Як би це прикро не було.
Чому?
Тому що люди, як і небо,
Сьогодні добре їм,
А завтра - сум в очах,
І небо все в сльозах.
Чому?
Тому що небо теж все розуміє,
Сміється з нами, плаче з нами теж,
Дарує радість, посмішку і біль,
Дарує сонце, хмари і веселку.
Чому?
Питання це важке й незрозуміле,
І відповідь на кожне не знайдеш.
Чому? Тому що так ми захотіли.
Чому? Щоб відповідям не було меж!
Іванчук Юлія
"Справжній скарб"
В одному королівстві жив собі бідний чоловік. Єдиним його багатством була розумна донька , а єдиним його заробітком був хмиз, який він збирав у лісі і продавав.
Сталося так, що чоловік занеміг, тому по хмиз змушена була піти донька. Довго збирала дівчина, спітніла вся та сіла відпочити. Раптом бачить, що виблискує щось недалеко. Підійшла ближче і сахнулася від здивування, бо побачила надзвичайної краси золоту скриню, прикрашену коштовним камінням. Відкрила тривожно і захоплено вигукнула:"Який скарб!". Та всередині вже не було ні золота, ні прекрас, ні дорогоцінних каменів...Лиш згорнуті сувої, багато сувоїв...На них були написані прислів"я, приказки, мудрі поради.
Щодня дівчина ходила до чарівної скрині у лісі. І захоплено читала, і ставала все дорослішою, все розумнішою.
Батько і не здогадувався, де здобуває такі знання його дитина, і вирішив одного разу прослідкувати за нею. По дорозі до лісу на нього напали злі собаки короля. Рятуючись, він прибіг до королівських слуг, які відразу відвели його до володаря. Король був грізним і жорстоким,але відпустив небогу з умовою, що той принесе йому найцінніший у світі скарб.
Донька бачила, що сумує батько кожен день все більше і більше, тому вирішила віддати, на її думку, що у неї є. Розповіла все батькові. Він зрадів, але не вважав, що знахідка доньки є такою цінністю.
Король прийняв подарунок та з цікавістю зазирнув всередину. Для володаря, який мав все, ця скриня не була скарбом, але з часом він зрозумів, що в ній - найцінніше.
Сталася така історія. Одного разу король з сусіднього королівства пригрозив війною, якщо той не віддасть найбільші скарби королівства. Король віддав усе, що в нього було, тільки залишив скриню з сувоями, яку приніс йому чоловік. Залишився наш володар з ніщим. З відчаєм ще раз заглянув туди і прочитав:"В саду пшениця не росте", і пішов у гори, де знайшов багато золота і дорогоцінностей.Трішки поповнив королівську скарбницю, але цього було недостатньо. Потім пригадав прочитане прислів'я "Дружні сороки орла заклюють", покликав із собою своїх вірних слуг. Ще більше було знайдено золота. Пригадав ще одну мудрість: "На потоптаній землі пшениця не росте, і вирішив піти в ті місця, де ще не ступала людська нога. Скарбницю заповнили, королівство знову стало могутнім, і ніхто вже на нього не зазіхав.
Король щедро обдарував бідного чоловіка, а його доньку взяв собі за дружину, адже саме вона подарувала йому один з найбільших скарбів.
Ільницька Вікторія
Долання перешкод
Я знаю те, що я нічого не знаю.
Я хочу вчитись, але часом засинаю.
Я знаю, треба працювати.
Я знаю, де знання ті можна взяти.
Я знаю «2»… то не страшна біда.
Я знаю треба виправляти.
Я знаю треба вчити, вчити, вчити,
Знання в мішку на плечах не носити.
Я знаю щастя й радості хвилини.
Я вмію вибачатись за провину.
Я знаю дружбу і ще не знаю зради.
Я знаю, що я встану, коли впаду.
Я знаю те, що я поки не знаю.
Чи добре я живу, чи в мене все до ладу?
Будівська Христина
* * *
НЕ ЗНАЄ ТУТ НІХТО , ЯКИЙ БУДЕ У НЬОГО СУД.
НІХТО МОГО ЄСТВА НЕ РОЗУМІЄ,
* * *
Дуже приємно читати))))
ВідповістиВидалитиДякую
ВідповістиВидалити